Як ми вже інформували, серед десятків поставлених ТОВ «ТЕЛЕОПТИК» комплексів КРДЦ-АЛЬФА один з них виявився «радіоактивним»
https://www.teleoptic-ltd.com/2025/06/08/radioaktyvnyj-kompleks-krdcz-04-alfa/
«Радіоактивність» цього комплексу було підтверджено рішенням Господарського суду м. Києва у справі №910/11400/24 від 15.01.2025 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025. Оскільки суди першої та апеляційної інстанції для своїх рішень застосували Закон України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», який не поширюється згідно статті 24 основоположного у сфері використання ядерної енергії Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» на діяльність з використання нерадіонуклідних джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) і, відповідно, немає у справі №910/11400/24 предмету спору, ТОВ «ТЕЛЕОПТИК» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій попросив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і закрити справу за відсутністю предмету спору. На жаль, Верховний Суд не захотів почути скаржника і фактично проігнорував касаційну скаргу.
Нижче наводимо витяги із касаційної скарги, пояснень представника скаржника на засіданні суду під час розгляду касаційної скарги і ухвали Верховної Суду, прийнятої після її розгляду про закриття касаційного провадження через відсутність підстав для касаційного оскарження.
Перед тим наводимо витяг із постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 923/196/20 від 20 липня 2022 року:
«83. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
84. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).»
А тепер наводимо витяги із документів, про які йшлося вище.
Витяг із касаційної скарги:
Вважаю рішення судів обох інстанцій незаконним, необґрунтованими і такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального права.
Підстави касаційного оскарження
Касаційна скарга подається відповідно до частин 1 і 2 статті 287 ГПК України у зв’язку з:
– неправильним застосуванням судом норм матеріального права;
– порушенням норм процесуального права.
Обґрунтування касаційного оскарження
1. Постачання Відповідачем рентгенівського діагностичного обладнання було здійснено відповідно до Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності», що підтверджується наявністю відповідних сертифікатів відповідності та декларації про відповідність поставленого обладнання стандартам України. Закон встановлює вичерпний перелік вимог щодо введення обладнання в обіг і отримання дозволу чи ліцензії від Державної інспекції ядерного регулювання не передбачає.
2. Суди попередніх інстанцій неправомірно застосували Закон України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», який не поширюється на діяльність, що не пов’язана з використанням радіоактивних речовин або ядерного палива. Рентгенівські діагностичні апарати не використовують ядерну енергію та не містять радіоактивних матеріалів, а отже не підпадають під дію зазначеного Закону.
3. Суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували надані Відповідачем докази, що він не використовує у своїй діяльності іонізуюче випромінювання, використання якого, до речі, в Україні не підлягає ліцензуванню. Тобто Суди не дослідили, чи підлягає взагалі діяльність Відповідача регулюючому контролю з боку ДІЯР, на яку Законами України покладено регулювання діяльності з використання ядерної енергії, котра не використовується в рентгенівських апаратах.
За результатами роботи створеної у 2024 році при Державній регуляторній службі міжвідомчої робочої групи з питання доцільності скасування ліцензування діяльності з використання рентгенівських діагностичних апаратів у червні 2025 року внесенням змін до постанови Кабінету Міністрів України №314 від 18.03.2022 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» Уряд звільнив нерадіонуклідні ДІВ, зокрема рентгенівські діагностичні апарати, від ліцензування ДІЯР, що підтверджує правоту Відповідача.
Суди першої і другої інстанції проігнорували наданий Відповідачем у додатках до відзиву підготовлений в рамках роботи вказаної вище робочої групи юридичний висновок, в якому було зазначено, що дія Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» не поширюється на діяльність з використання рентгенівських діагностичних апаратів і що ця діяльність не підлягає регулюючому контролю з боку ДІЯР (додаток 3).
Таким чином, суди першої та другої інстанції допустили неправильне застосування матеріального права, порушили норми процесуального права, а також принципи верховенства права та рівності сторін у процесі, що є підставою для скасування прийнятих рішень….
Наведене саме по собі свідчить про те, що висновки судів у цій справі були передчасними, і такими, що не ґрунтувалися на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні низки важливих обставин, котрі мали передувати вирішенню питання про наявність у діях Відповідача дій по введенню в оману Позивача.
Натомість суди фактично зайняли позицію навіть не Позивача, а Держатомрегулювання, і, фактично, відтворили у своїх рішеннях упереджене ставлення з боку цього органу до питання про доцільність ліцензування діяльності Відповідача і тих хто використовує у своїй діяльності нерадіонуклідні джерела іонізуючого випромінювання, зокрема, в медичних цілях. Власне, через загрозу великого штрафу, а не через буцім-то оману, Позивач і звернувся до суду із вказаним позовом.
Проте, вищезгадані зміни в урядовій Постанові зумовили звільнення Позивача від обов’язку ліцензування діяльності, пов’язаної із використанням рентгенівських діагностичних апаратів. Себто наразі перешкод у провадженні Позивачем своєї діяльності наразі немає.
Таким чином підстави для подання позову наразі усунуті, що уможливлює визнання нечинними судових рішень та закриття провадження у цій справі, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 308 ГПК України статей 313, 231, 320 НПК України.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 286, 287, 300, п. 5 ч. 1. ст. 308, п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України,
ПРОШУ:
1. Відкрити касаційне провадження за даною касаційною скаргою;
2. Скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і закрити провадження у даній справі за відсутністю предмету спору (п. 2 ч. 1 ст. 231, п. 5 ч. 1 ст. 308 ГПК України).»
Пояснення представника ТОВ «ТЕЛЕОПТИК» на засіданні Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги:
« Хочу акцентувати увагу Суду, що Суди перших двох інстанцій прийняли рішення на підставі окремих статей похідного у сфері використання ядерної енергії і радіаційної безпеки Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», який не поширюється на діяльність з використання рентгенівських апаратів, а поширюється згідно статті 24 основоположного у цій сфері Закону України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» та статті 9 Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» тільки на діяльність з радіоактивними матеріалами, до яких відносяться радіонуклідні ДІВ, ядерні матеріали і радіоактивні відходи. В рентгенівських апаратах радіоактивні матеріали відсутні і ядерна енергія не використовується.
В матеріалах справи ніде не зазначено про використання ядерної енергії Відповідачем чи Позивачем. Як можна ліцензувати діяльність за її відсутності? Ніде в згаданих вище Законах не йдеться про те, що діяльність з використання нерадіонуклідних ДІВ, до яких відносяться рентгенівські апарати, підлягає ліцензуванню у сфері використання ядерної енергії. Ця діяльність регулюється лише у сфері радіаційного захисту через норми і правила ядерної та радіаційної безпеки. Всі підзаконні акти, які використовує Позивач в якості доказів своєї позиції, мають узгоджуватися з Законами, а не суперечити їм.
Суди не взяли до уваги, що Закон України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності», Основи законодавства України про охорону здоров’я, та Закон України «Про систему громадського здоров’я», які регулюють діяльність Відповідача і Позивача, не передбачають отримання ними ліцензії у сфері використання ядерної енергії.
Суди не досліджували, чи підлягає діяльність Позивача і Відповідача ліцензуванню у сфері використання ядерної енергії, тобто чи є предмет спору, та не дали жодної оцінки доказам, наведеним у матеріалах Відповідача, що його діяльність не підлягає ліцензуванню у сфері використання ядерної енергії.
Суди не врахували, що ліцензування діяльності з використання іонізуючого випромінювання не передбачене Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», а саме про використання іонізуючого випромінювання, а не ядерної енергії йдеться в матеріалах справи.
У позовній заяві відсутнє посилання на будь-яку статтю згаданих вище Законів України, на підставі якого Позивач через кілька місяців використання рентгенівського обладнання без будь-яких дозволів звернувся до ДІЯР для отримання ліцензії у сфері використання ядерної енергії.
Звертаю увагу Суду на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій створюють небезпечний для господарських відносин прецедент, коли покупець товару після певного часу його використання за надуманим позовом через суд може повернути повністю сплачену за товар ціну і незаконно збагатітися. Те, що поставлене Позивачу обладнання було у його користуванні, суди навіть не брали до уваги.
Таким чином, суди першої та другої інстанції допустили неправильне застосування матеріального права, порушили норми процесуального права, а також принципи верховенства права та рівності сторін у процесі, що є підставою для скасування прийнятих рішень.
У прохальній частині касаційної скарги ми просимо суд закрити справу за відсутністю предмету спору, оскільки Позивач і Відповідач не здійснюють діяльність у сфері використання ядерної енергії і тому не потребують ліцензій у цій сфері, а отже немає зазначеної у позивній заяві перешкоди для використання рентгенівського апарату і введення в оману.
Саме тому у прохальній частині Касаційної скарги ми просимо Суд скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю (п.1 і 3 ст.311 ГПК України) і закрити провадження у даній справі за відсутністю предмету спору (п. 2 ч. 1 ст. 231, п. 5 ч. 1 ст. 308 ГПК України).
Директор ТОВ «ТЕЛЕОПТИК»
Юрій Коваленко 10.09.2025
Витяг із ухвали Верховного Суду у справі №910/11400/24 від 10.09.2025:
Позиція Верховного Суду
23. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
24. Тобто відповідно до положень згаданої норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
25. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін “подібні правовідносини”, зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
26. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші – додатковими.
27. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, – також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
28. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
29. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
30. Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, судова колегія виходить з такого.
31. Так, предметом спору у справі № 380/20490/21, на яку посилається скаржник, є вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким нараховано суму штрафних санкцій в розмірі 1 000 000,00 грн.
32. Позовні вимоги у справі № 380/20490/21 мотивовано тим, що ПП “Нафтотермінал” проводить змішування підакцизних товарів різних УКТ ЗЕД для поліпшення якості пального шляхом як безпосереднього змішування в резервуарах акцизного складу, так і в акцизних складах пересувних. Процес змішування не може розцінюватись як виробництво підакцизного товару, оскільки позивач як розпорядник акцизного складу не здійснює технологічний процес зі змішування, зміни форми, властивостей та використанням сировини внаслідок чого не отримує новий підакцизний товар або товар із іншими властивостями. Позивач вказує, що в контексті Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального” виробництво пального – це діяльність з переробки нафти, газового конденсату, природного газу та їх суміші, в результаті якої отримується пальне або інші продукти переробки.
33. Натомість у справі № 910/11400/24, що переглядається, предметом позову є вимоги про визнання договору поставки недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Підставою для визнання договору недійсним позивач вказує порушення відповідачем вимог Закону України “Про публічні закупівлі” та Закону України “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії” в частині виготовлення та збуту ДІВ без чинної на момент укладення договору ліцензії, внаслідок чого договір було укладено під впливом обману, оскільки відповідачем під час проведення публічної закупівлі було надано ліцензію, яка на той час вже була анульована.
34. Отже, предмети спорів та правове регулювання спірних правовідносин у справі № 380/20490/21 та у справі, що переглядається, є різними, а питання щодо наявності/відсутності джерела іонізуючого випромінювання під час виробництва рентгенівського діагностичного комплексу, який є аналогічним комплексу КРДЦ-04-Альфа, у справі № 380/20490/21 не досліджувалось.
35. Разом з цим колегія суддів звертає увагу на те, що надане Верховним Судом у справі № 380/20490/21 тлумачення поняття “виробництво” як повного технологічного циклу, що полягає у переробці сировини у продукцію, готову до споживання, – не є висновком Верховного Суду про застосування конкретної норми права, у зв’язку з чим посилання скаржника на мотивувальну частину постанови Верховного Суду від 25.07.2024 у справі № 380/20490/21 не можна вважати належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
36. Таким чином, проаналізувавши зміст наведеної скаржником постанови Верховного Суду у справі № 380/20490/21 за критеріями подібності, з огляду на предмет спору, підстави позову, правове регулювання та фактичні обставини справи, які встановлені судами та наданими доказами на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цієї справи за наведеними правовими ознаками до справи, що розглядається, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду – релевантним до обставин цієї справи.
37. За таких обставин доводи заявника про наявність передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими.
38. Колегія суддів звертає увагу на те, що правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, змісту та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 ГПК України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
39. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
40. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
41. З огляду на те, що доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, касаційне провадження у цій справі необхідно закрити.»
Тобто Верховний Суд фактично проігнорував касаційну скаргу ТОВ «ТЕЛЕОПТИК» і прийняв Ухвалу на підставі детального розгляду окремого посилання скаржника на постанову Верховного Суду при поясненні, що він мав 2 ліцензії на одні і ті ж самі види робіт з джерелами іонізуючого випромінювання, які фактично дублювали одна одну. Одна з ліцензій була дійсна на момент виконання договору, що давало скаржнику право на виконання своїх обов’язків за договором, а саме на поставку медичному закладу комплексу КРДЦ-04-АЛЬФА.
Нижче наведено копії згаданих вище документів для можливості ознайомитися з їх повним змістом. Бажаючі впевнитися, що про питання, яке детально розглянуте в Ухвалі, під час судового засідання не йшлося, можуть переглянути його відеозапис за посиланням https://drive.google.com/file/d/12AC7xJ64dFefbGl7U1BilHwWI7RiJd6e/view?usp=drive_link
Наведене вище свідчить про те, що Верховний Суд відмовив ТОВ «ТЕЛЕОПТИК» в правосудді, що є лише черговим доказом відсутності останнього в Україні.